Одним помахом руки Аїді Зайцевій вдається приборкати сотню непосидючих підлітків. 28 років вона диригує у хорі хлопчиків та юнаків Муніципальної академічної чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького. Домагатися ангельського звучання чоловічого співу стало справою її життя, хоча колись вважала це несерйозним заняттям. На сьогодні колектив хлопчиків під її керівництвом вражає своїм звучанням найвибагливіших слухачів і популяризує український спів за кордоном.

“Мені можна позаздрити — я просто обожнюю свою роботу!”,— запевняє художній керівник і головний диригент хору хлопчиків та юнаків Муніципальної академічної чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького, заслужена артистка України Аїда Зайцева. З таким переконанням жінка уже майже тридцять років керує сотнею хлопчиків віком від чотирьох років.

“З дітьми завжди важко, а з хлопчиками — взагалі. Вони дуже енергійні, не люблять спокійної діяльності. Однак коли співає хлопчик, з цим ангельським звуком не може ніщо зрівнятися. Тому мені доводиться трохи приборкувати їхню непосидючу натуру і домагатися найкращого звучання”,— розповідає пані Зайцева. Окрім хору, вона викладає в Національній музичній академії України імені Петра Ілліча Чайковського та в Київській середній спеціалізованій музичній школі імені Миколи Лисенка.

Любов до музики Аїді Зайцевій прищепив батько — відомий композитор Дагестану, де й народилася жінка. “Діти в нашій родині захоплювалися не жартівливими пісеньками, а слухали класику,— згадує жінка,— це вплинуло на наш розвиток, і троє з п’яти братів і сестер у сім’ї стали музикантами”.

До української столиці пані Зайцева переїхала у 80-х роках. Вийшла заміж за киянина, з яким училися в Ленінградській консерваторії. Тривалий час не могла знайти роботу. “Тепер розумію, що це й на краще, бо, можливо, тоді б я не прийшла в цей хор”,— переконана диригент. Спочатку до дитячого співу вона поставилася вкрай несерйозно. “Для мене це було не дуже професійно. Я думала, що цим займаються люди, які чогось не досягли в житті. Я навіть відмовилася від першої пропозиції піти в дитячий хор”,— розповіла жінка. Однак пані Зайцева пригадує, як почувши перші звуки колективу, вона вже ні про що не могла думати — це стало справою її життя.

На сьогодні хор хлопчиків та юнаків багато гастролює різними країнами світу та популяризує український спів. Виступали навіть на аудієнції у Папи Римського в Ватикані.

Чи співали ви у хорі?

Віктор Грінюк, депутат Київради:
— Ні, ніколи, бо не вмію. А вчитися вже пізно. Співаю часом хіба що в душі, як з тренування приходжу. Переважно українські народні. Однак особливо люблю дві пісні, вони з Донеччини, де я виріс. Там гірники як випивають, то заводять “Вышел в степь донецкую парень молодой”, а як на чужині опиняються, то співають “Давно не бывал я в Донбассе”. Я ж ці дві пісні співаю по черзі.

Семен Горов, кліпмейкер:
— Співав! У шкільному хорі солістом був. Особливо полюбляв “А в понедельник мне, поверьте, очень горько...” Я й зараз професіонально співаю. Часто виконую пісні в караоке-барах, кілька моїх композицій крутять по радіо.

Леонід Докій, віце-президент Асоціації міжнародних перевізників:
— Ні, я більше слухати люблю, особливо визнаних майстрів цієї справи, наприклад, хор імені Григорія Вірьовки.

Євген Рибчинський, продюсер:
— У хорі не співав, а у караоке-барах полюбляю. Співаю і для друзів. З особливим задоволенням виконую для них пісню із “Землі Санникова”: “Есть только миг между прошлым и будущим, и этот миг называется жизнь”.