Ви любите спів – і хочете знайти саме те, що вам подобається?
Вам усі кажуть, що у вас гарний голос, і ви прагнете вчитися співати?
А може, ви просто хочете зрозуміти, що таке український спів, і якою може бути українська пісня?
Тоді вам сюди! :)
Ми спробуємо розповісти вам про різні МАНЕРИ СПІВУ, характерні для України давньої і сучасної – з прикладами, ілюстраціями, аргументами.
Йдеться, зокрема, про:
• Традиційний народний спів
• Трансформований "народний" спів
• Академічний спів
• Стихійний "міський" спів
• Естрадну та інші новітні манери співу
Основою для будь-якої манери співу, запорукою її опанування є володіння голосом. Власне, вміти співати – означає володіти власним голосом, добре знати його можливості – і гарно застосовувати в обраній манері.
Про все це – читаємо, дивимося, слухаємо! :)
Так сталося, що зовсім небагато людей сьогодні знає, що таке справжній – ТРАДИЦІЙНИЙ – народний спів. Це справді велике національне надбання, яке у своєму первісному вигляді не потребує жодних обробок чи прикрас.
Традиційний спів – не лише характерна манера звукоутворення, яка має в Україні різні реґіональні та жанрові особливості. Це мистецтво, яке ще кілька десятиліть тому було доступне кожному. Абсолютна більшість народних пісень у своєму побутуванні були розраховані НА УЧАСНИКА, а не на слухача. Пісні обрядові – задля ладу між людиною і світом; пісні ліричні – вираження емоцій і стихійне їх "проживання"; пісні історичні, станові... А сучасні співаки використовують традиційну, чи, як її сьогодні частіше називають, АВТЕНТИЧНУ манеру співу також і для сценічних потреб.
Читати далі »
Суто сценічно орієнтоване явище, яке виникло під впливом діяльності Державного хору імені Григорія Верьовки і розквітло в часи керівництва Анатолія Авдієвського.
Гучна, демонстративна грудна манера виконання не подібна до жодної з українських реґіональних традицій, проте за радянського часу саме такі колективи звикли називати "народними". Сьогодні цей спів – самостійна мистецька течія, яка має власні школи та засади вираження.
Читати далі »
Так співають люди, які ніде не вчилися – просто вміють вести мелодію, не надаючи уваги манері звуковидобування. Найчастіше це буває т.зв. спів "на зв'язках" – негучний і тому добрий для ансамблю.
Саме такими "стихійними" співаками є абсолютна більшість міських учасників аматорських (самодіяльних) колективів різного спрямування, а також усі, хто співає сам для себе. А цілеспрямованою школою української пісні для міста у Києві став Етнографічний хор "Гомін" під керівництвом Леопольда Ященка.
Читати далі »